рассказ о Отечественной войны 1812 года

+ 0 -

ПрИнЦеСкАtttttt

23 марта 2015 г., 5:19:24 (9 лет назад)

Наполеон во главе огромной 600-тысячной армии форсировал Неман 12 июня 1812 года. Российская армия, насчитывавшая только 240 тыс. человек, была вынуждена отступать вглубь территории страны. В битве под Смоленском Бонапарту не удалось одержать полной победы и разбить соединившиеся 1-ю и 2-ю Русские армии.

В августе главнокомандующим был назначен Кутузов М.И. Он не только обладал талантом стратега, но и пользовался уважением среди солдат и офицеров. Генеральное сражение французам он решил дать близ села Бородино. Позиции для русских войск были выбраны наиболее удачно. Левый фланг защищали флеши (земляные укрепления), а правый фланг – река Колочь. В центре располагались войска Раевского Н.Н. и артиллерия.

Обе стороны сражались отчаянно. На флеши, которые мужественно охраняли войска под командованием Багратиона, был направлен огонь 400 орудий. В результате 8 атак наполеоновские войска понесли огромные потери. Захватить батареи Раевского (в центре) им удалось только около 4 часов дня, но, не на долго. Атакующий порыв французов удалось сдержать благодаря смелому рейду уланов 1-го кавалерийского корпуса. Несмотря на все сложности ввести в бой старую гвардию, элитные войска, Наполеон так и не рискнул. Поздно вечером сражение закончилось. Потери были огромны. Французы потеряли 58, а русские 44 тысячи человек. Парадоксально, но оба полководца заявили о своей победе в сражении.

Решение оставить Москву было принято Кутузовым на совете в Филях 1 сентября. Это был единственный способ сохранить боеспособную армию. 2 сентября 1812 года Наполеон вошел в Москву. Ожидая предложения о мире, Наполеон пробыл в городе до 7 октября. В результате пожаров большая часть Москвы погибла за это время. Мир с Александром 1 так и не был заключен.

Кутузов остановился в 80 км. от Москвы в селе Тарутино. Он прикрыл Калугу, имеющую большие запасы фуража и арсеналы Тулы. Русская армия, благодаря этому маневру, смогла пополнить свои резервы и, что немаловажно, обновить снаряжение. В то же время французские отряды фуражиров подвергались партизанским нападениям. Отряды Василисы Кожиной, Федора Потапова, Герасима Курина наносили эффективные удары, лишая французскую армию возможности пополнить продовольствие. Так же, действовали и специальные отряды Давыдова А.В. и Сеславина А.Н.

После ухода из Москвы армии наполеона не удалось пробиться к Калуге. Французы вынуждены были отступать по смоленской дороге, без фуража. Ранние суровые морозы усугубили ситуацию. Окончательный разгром Великой армии произошел в сражении у реки Березины 14 – 16 ноября 1812 года. От 600-тысячной армии осталось лишь 30 тысяч покинувших Россию голодных и замерзших солдат. Манифест о победном окончании Отечественной войны был издан Александром 1 25 декабря того же года. Победа 1812 года была полной.

В 1813 и 1814 годах состоялся поход русской армии, освободивший европейские страны от господства Наполеона. Русские войска действовали в союзе с армиями Швеции, Австрии, Пруссии. В результате, в соответствии с Парижским договором 18 мая 1814 года, Наполеон лишился престола, а Франция вернулась к границам 1793 года.

+ 0 -

DanilTatarkin

23 марта 2015 г., 6:07:35 (9 лет назад)

очаток XIX ст. характеризується посиленням міжнародної напруги в
Європі. її епіцентром стала наполеонівська Франція. Бажання встановити
свою гегемонію в Європі, а потім створити світову імперію з центром у
Парижі характеризують загарбницьку політику Наполеона Бонапарта. У
результаті перемог над антифранцузькою коаліцією територія
наполеонівської імперії охоплювала фактично всю Західну і Центральну
Європу, впритул наблизившись до кордонів Росії. Відмова Російської
імперії від континентальної блокади Англії стала приводом для війни з
Францією. Починаючи з січня 1810 року Наполеон почав готуватися до
походу на Росію. До боротьби з Росією він мав намір залучити Австрію,
герцогство Варшавське, Туреччину, Швецію, Пруссію. У воєнно-політичних
планах Наполеона Бонапарта Україні відводилося неабияке місце. Імператор
Франції розглядав Україну як важливу сировинну та стратегічну територію.
Згідно з планами імператора Франції, після поразки Російської імперії
передбачалося відокремити українські землі від Росії та поділити їх на
декілька частин: Австрійській імперії за допомогу у війні передати
Волинь, решту земель Правобережної України — герцогству Варшавському,
Чорноморське узбережжя та Крим — Туреччині. На території Лівобережної і
Південної України передбачалося створити три держави, так звані
«наполеоніди», — військово-адміністративні утворення під протекторатом
Франції.

Для війни з Росією Наполеон Бонапарт підготував 640-тисячну армію, яка
мала вести наступ на трьох напрямках. На південному (київському)
напрямку планувалося задіяти з'єднання чисельністю 163 тис. чоловік:
австрійський корпус Шварценберга (ЗО тис), 25-тисячний французький
корпус Мармона, польську дивізію, 100-тисячну турецьку армію. Одночасно
планувалося висадити військово-морський десант в Одесі та Криму,
організувати повстання польської шляхти у тилу російських військ.

12 (24) червня 1812 року «Велика армія» Наполеона форсувала річку Неман,
вдерлася на територію Росії. Хоча активних військових дій на території
України не відбувалося, проте українські збройні формування брали участь
у бойових діях з першого дня війни.

Вторгнення наполеонівської армії викликало неоднозначну реакцію серед
українського дворянства та інтелігенції. Українська еліта поділилася на
два табори: «автономістів» та «консерваторів». Представники першого
табору (Мочуговський, Чайковський та інші), на яких великий вплив
справили ідеї французького просвітництва та Французька революція,
висловлювали неприховану радість і надії, що з приходом французьких
військ буде введено прогресивне законодавство («Кодекс Наполеона») й
Україна стане автономною, а може і незалежною, державою. Вони навіть не
підозрювали про плани Наполеона розчленувати українські землі,
розділивши їх між своїми союзниками. Проте, антицарські настрої в
українському суспільстві були явищем винятковим. Переважна більшість
населення України були віддані «царю та Вітчизні».